Урятував село, а його позбавили волі на сім років

2008 року за ініціативи ветеранського осередку села в центрі Анисова, що неподалік Чернігова, встановлено пам’ятний знак мешканцю села Францу Йосиповичу Дюкичу (1890 – 1984). За переказами місцевих старожилів, він урятував село від спалення каральним загоном німецьких окупантів.

Але вшанування свого рятівника вдячними анисівцями відбулося лише тоді, коли Україна стала незалежною державою. У післявоєнний час репресивні органи заарештовували всіх, хто працював у місцевих органах влади під час окупації. Не оминула лиха доля і Ф. Й. Дюкича.

Архівна справа з Державного архіву Чернігівської області (ф.Р-8840, оп.З, спр. 11938) допоможе нам зрозуміти трагічну долю Франца Йосиповича Дюкича.

Народився Ф. Й. Дюкич у 1890 р. в Угорщині (казав анисівцям, що він австрієць). Після закінчення 7 класів у 1904 – 1907 рр. навчався в ремісничий школі, а потім працював слюсарем. Від 1911 року перебував на службі в Австро-Угорській армії, в лавах якої від 1914 р. воював на фронтах Першої світової війни. 1915 року потрапив до російського полону, а згодом військовополоненого Ф. Дюкича етапували до Сибиру, й він перебував у м. Новомиколаївську (тепер Новосибірськ).

1916 року Дюкич невідомо як з’явився на Чернігівщині, працював у поміщика Малявка в Чернігові. З приходом німецьких військ на Чернігівщину 1918 року повернувся до Австро-Угорщини, де влаштувався на роботу слюсарем. У 1919 році добровільно вступив до лав Угорської Червоної Армії. Після поразки армії від румунських військ і встановлення в Угорській державі диктатури Міклоша Хорті Ф. Й. Дюкич переїхав до Чернігова, де працював на сінопресувальному заводі. Від 1922 року мешкав у с. Піски (Чернігівський район), а від 1929 року працював інструктором заготівель у районній скотарській спілці. У 1930 – 1932 рр. працював агрономом у колгоспі с. Піски, в 1932 – 1934 рр. — у колгоспі с. Янівка. Від 1934 року — агроном у колгоспі с. Анисів.

Саме в Анисові, коли село було окуповане нацистськими загарбниками, він згодом працював у земельному відділі перекладачем. У травні 1943 року, за спогадами старожилів, партизани на залізничному переїзді біля села Анисова підірвали німецький військовий ешелон. Селу загрожувало знищення, адже анисівці знали про долю сіл Яцево та Кувечичі. Каральний загін нацистів прийшов у село. Франц Йосипович Дюкич, використовуючи своє австрійське походження, ризикуючи власним життям, вступив у переговори з командиром карателів. Він довів командиру, що в селі партизанів немає, а поїзд підірвали прибулі партизани. Загін карателів відступив.

Можливо, мешканці села і дякували Ф. Й. Дюкичу за врятовані життя, але захистити його від каральних органів радянської влади не змогли. Після визволення Чернігівщини від нацистських загарбників Ф. Й. Дюкич був заарештований 10 квітня 1944 р. за те, як записано у справі, що «в роки окупації німцями міста Чернігова служив у райземвідділі перекладачем німецької мови, був солідарний з фашистським строєм, допомагав німцям встановлювати «новий порядок» в Україні, добровільно вступив у «Фольксдойч», користувався від окупантів привілеями — отримував пайок за підвищеними нормами зі спеціального магазина «Фольксдойч», ліс на будівництво будинку, корову, порося, відвідував вечори «Фольксдойч».

Під час допиту Ф. Й. Дюкич підтвердив, що працював у райземвідділі перекладачем під час нацистської окупації в період з 15 лютого 1942 р. по вересень 1943 р., евакуюватися з окупованої території не міг через брак коштів. У липні 1943 р. Ф. Й. Дюкич відвідав у Чернігові мітинг, присвячений розстрілу польських офіцерів у Хотинському лісі, на мітингу голова міської управи Іванов «хвалив німецьку армію і їхній порядок». На свій захист він навів факт, що, незважаючи на роботу в райземвідділі, підтримував зв’язок з уродженцем с. Анисова, політруком партизанського загону «За Батьківщину» Петром Степановичем Герасименком.

На допиті П. С. Герасименко (в той час начальник дорожнього відділу Чернігова) підтвердив, що дійсно Ф. Й. Дюкич переховував партизанів у власному сараї, які за наказом керівництва вирушали на бойове завдання до Чернігова, інколи приносив їм їжу. Дюкич у своїх свідченнях зазначив, що вступив на службу до райземвідділу і користувався вищезазначеними привілеями, але зрадником Батьківщини себе не визнає, адже рішення приймав «під натиском».

Урятування села від знищення аж ніяк не пом’якшило вироку по його справі — за постановою особливої наради при НКВС СРСР від 18 листопада 1944 року Дюкич засуджений до 8 років перебування у виправно-трудовому таборі. У справі зберігається документ, де зазначено, що під час конфіскації в засудженого вилучили корову, два стільці та скриню.

Дюкич відбував покарання в Чорногорському спеціальному виправно-трудовому таборі. Звільнений достроково 26 листопада 1951 року. Після звільнення повернувся працювати до Анисова агрономом до виходу на пенсію. Помер 1984 року в селі Анисові. Реабілітований 27 вересня 1993 року.

Усі, хто знав за життя Ф. Й. Дюкича, відзначали, що то була доброзичлива людина, завжди з усіма вітався на вулиці, його поради щодо садівництва й досі використовують жителі села. На знак поваги до цього чоловіка його фото розміщене в місцевому краєзнавчому музеї від 1996 року.